ПАТРІОТИЗМ І БІБЛІЯ

ПАТРІОТИЗМ І БІБЛІЯ
 

Не очікував, що про це потрібно буде писати. Розумів, що той край в якому ти живеш – ти будеш його любити, шанувати його культуру, мову, традиції. Дбаєш про процвітання країни. Ти глибоко вдячний Богу, за те, що Він створив Україну та посилив тебе в цьому невимовно красивому Краї…

Та не все так однозначно. Виявляється, що дуже багато людей, особливо тих, хто називає себе віруючими не погоджується з цим. І навіть є дуже негативні та різкі щодо питань патріотизму, мови, культури…і навіть любові до Україні. Обґрунтовуючи свою поведінку тим, що наша Батьківщина - це Небеса і цього абсолютно достатньо! 

Не достатньо, дорогі брати та сестри. Так само, як не достатньо мати сім`ю, але не любити її, не шанувати її звичаїв та традицій. Хтось може заперечити за некоректність порівняння. Але народ – це, очевидно, велика сім`я, яка іде від найменшого: я, мої батьки – це сім`я; мої сестри, брати, батьки, дідусь, бабця, дядько… - це родина; родичі братів та сестер моїх батьків, моїх братів і сестер – це вже рід; а роди утворюють громади, а громада утворює народ.  

Як можна любити своїх батьків і не любити свій народ? Як можна шанувати своїх батьків – і не шанувати свою країну? Як можна слідувати традиціям, мові, культурі своєї сім`ї і зневажати національну пам'ять? Це неможливо! Або можливо, якщо ми занадто короткозорі, і наша любов обмежується тільки своїми найближчими – це егоїстична любов!

Бог прагнучи до нашої рідності прагне, щоб ми практично всіх називали брати і сестри і любили всіх людей включно із ворогами. Як можна любити людей України – і не любити Україну – незрозуміло…

Словник української мови, виданий Академією Наук Української ще РСР!!!, подає таке пояснення: «Патріотизм - це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертву й подвиги. Патріотизм одне з найбільш глибоких почуттів, закріплених віками і тисячоліттями відособлених вітчизни». 

Так сталося, що нас, українців, роками обманювали і твердили, що патріотизм до України — це те саме що націоналізм, нацизм, або фашизм, а тому патріотизм треба вважати як велике зло і навіть як гріх. Але це ж не так! Сама Біблія про це свідчить:

Найбільші Біблійні герої, були великими патріотами свого народу:

Мойсей, «коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євреям11:24-25). Чи це не патріотизм? Не глибока любов саме до свого народу? Не національна пам'ять – хто ти є?

А згадати відношення Мойсея до всього народу, коли сам Бог хотів його знищити через не послух – яка реакція Мойсея? Мойсей заступається і ревно просить за свій народ:

«І сталося назавтра, і сказав Мойсей до народу: Ви згрішили великим гріхом, а тепер зійду я до Господа, може складу окуплення за ваш гріх. І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав...» (Вихід 32:30-32).

Мойсей так любив свій народ, що готовий був зректися вічного життя заради Ізраїлю! Яка велика жертва та любов – це істинний патріотизм.

А який прекрасний приклад патріотизму бачимо з життя великого пророка Неемії, який відбудував столицю Юдеї, Ізраїлю. І в цьому ракурсі дуже цінним є його внутрішнє відношення до свого народу:  

«Прийшов Ханані, один із братів моїх, він та люди з Юдеї. І запитався я їх про юдеїв, що врятувалися, що позостали від полону, та про Єрусалим. (Неемія не тільки любив брата та думав про нього, він думав і переживав про свій народ! – авт.) А вони сказали мені: Позосталі, що лишилися з полону, там в окрузі, живуть у великій біді та в ганьбі, а мур Єрусалиму поруйнований, а брами його попалені огнем... І сталося, як почув я ці слова, сів я та й плакав, і був у жалобі кілька днів, і постив, і молився перед лицем Небесного Бога».(Неемії.1:2-7)

Яка любов за весь народ, що заставляє плакати і ридати за нього та ревно молити Бога за свій край – найвище почуття патріотизму! Чи відносимося ми так до України?

А згадаймо Давида, Соломона, які всім своїм життя збудовували велич свого – нечужого народу!  А жертву Ездри, Мордехея, Естер – заради спасіння свого, нечужого народу є красномовним свідченням патріотизму!

Коли глянути в Новий Заповіт та на того, хто найбільше потрудився для Євангелії – на апостола Павла, бачимо як Він уособлював себе: «з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв» (Филип`янам 3:5). Апостол Павло ніколи не намагався прикрити свою національність і любов до свого народу.

Ще більше вражає відношення Апостола Павла до свого народу:  

«Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом». (Римлянам 9:1-3).

Яка ревна і сильна любов до своєї нації, до своїх братів і сестер рідних не по крові, а рідних па національності!!! До речі, це абсолютно перегукується із відношенням Мойсей…

Доведено, що високий рівень патріотизму Євреїв – зберіг і продовжує зберігати цей народ від забуття, знищення ось уже тисячі років!

Саме Бог через народ Ізраїльський показує як нам потрібно любити свій народ, як необхідно шанувати свою мову, традиції, культуру! Через приклад найпатріотичнішого народу по всій землі!  

А як щодо нас – християн-українців? Будемо цуратися, що ми з України? Будемо десятиліттями жити і навіть не володіти українською мовою? Будемо сотнями разів ходити в церкву і ревно не молитися за свій край? Будемо знати багато про традиції Ізраїльського народу – а про свої навіть не здогадуватися?

Та зрозуміймо, нарешті, що в Україні в мові нашого народу, в особливості культури – знаходимо всю красу Божого різноманіття! Бог не соромився, коли створював Україну і українську мову! Бог сильно любить Українців, бо також, за них помирав на хресті!

То чому ж ми, коли знаємо Бога – цураємося нашого народу? Не говоримо такої прекрасною мовою? (міжнародними експертами визнано, що українська мова є однією з найкрасивіших і наймелодійніших мов світу – авт.). Роками виправдовуючись: «я не хочу говорить на украинском, чтоб не каверкать этот язык» - насправдіце виправдання своєї ліні і недалекоглядності. Чому не вчимо своєї власної історії, культури, традицій, щоб знати більше про свій край? Так немає бути, якщо ми, дійсно, пізнали істинну слова Божого!

Очевидно, що хтось тяжко нас обманув – що патріотизм це погано та що це гріх. Це омана того, хто хотів знищити Україну, хто не навидить Бога і Його прекрасне різноманіття!  

Брати і сестри Українці – любімо свій народ, свою Україну, шануймо мову та культуру нашого великого і прекрасного народу – бо це великий дар Божий для всіх нас і всього світу!  

З глибокою любов’ю до вас і України

Сергій Гула